Оленці 1 День. Як це було...
Оленці 1 день. Як це було...
Коли нас залишили в палаті я довго плакала від щастя, що у мене з'явилося крихітне створіння. Я дивилася і дивилася на неї і просто не вірила своїм очам. І я ще не розуміла, що я стала мамою.
Через пів години приїхав Тато! Я ще досі пам'ятаю його блукаючий розгублений погляд і брудне волосся =). Він був такий розгублений, хоча і я теж. Ми стояли над сплячою Оленкою і милувалися. Ми мовчали, нам не потрібно було щось говорити і так все було зрозуміло. Ми були просто безмежно щасливі!
У першу ніч доцю у мене забрали, о 12 рівно, що б я виспалася і набралася сил. А я в цю ніч взагалі не змогла заснути, до мене таки дійшло, що я перенесла останні години, що з'явилася донечка, що я народила,і що ми стали батьками. І ще я не могла заснути із-за того, що я чула, як плачуть інші діти, які були в кімнаті дитини, яка опинилася за моєю стіною. Мені здавалося, що моя Оленка голосніше за всіх плаче і що взагалі тільки вона плаче. Я уявляла, що вона лежить там самотня така і перелякана і що не розуміє, що з нею сталося. Куди зникло це тепло, цей затишок і нарешті, стукіт маминого серця, який так завжди заспокоював. Чим більше я думала і переживала, тим менше хотілося мені спати. Я винила себе, що дозволила забрати свою дочку. І нарешті в 6 ранку мені її таки принесли, і тут почалося все найцікавіше. Я навіть скажу більше - з цього часу все і почалося!!!!
Коли нас залишили в палаті я довго плакала від щастя, що у мене з'явилося крихітне створіння. Я дивилася і дивилася на неї і просто не вірила своїм очам. І я ще не розуміла, що я стала мамою.
Через пів години приїхав Тато! Я ще досі пам'ятаю його блукаючий розгублений погляд і брудне волосся =). Він був такий розгублений, хоча і я теж. Ми стояли над сплячою Оленкою і милувалися. Ми мовчали, нам не потрібно було щось говорити і так все було зрозуміло. Ми були просто безмежно щасливі!
У першу ніч доцю у мене забрали, о 12 рівно, що б я виспалася і набралася сил. А я в цю ніч взагалі не змогла заснути, до мене таки дійшло, що я перенесла останні години, що з'явилася донечка, що я народила,і що ми стали батьками. І ще я не могла заснути із-за того, що я чула, як плачуть інші діти, які були в кімнаті дитини, яка опинилася за моєю стіною. Мені здавалося, що моя Оленка голосніше за всіх плаче і що взагалі тільки вона плаче. Я уявляла, що вона лежить там самотня така і перелякана і що не розуміє, що з нею сталося. Куди зникло це тепло, цей затишок і нарешті, стукіт маминого серця, який так завжди заспокоював. Чим більше я думала і переживала, тим менше хотілося мені спати. Я винила себе, що дозволила забрати свою дочку. І нарешті в 6 ранку мені її таки принесли, і тут почалося все найцікавіше. Я навіть скажу більше - з цього часу все і почалося!!!!
Коментарі
Дописати коментар